Заздрісним брехунам
з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»
Звивались язики вогню,
Здіймалось полум’я все вище,
Штовхаючи до прірви ближче
Стражденну душеньку мою.
Поклепом скутий до стовпця,
В небес молив усім пощади,
Чиї згубили мене зради,
Єством чекаючи кінця.
- «Огню! Спаліть бунтівника!» -
Юрба викрикувала гасло,
Додаючи брехливе масло
Із заздрісного нічника.
Тваринна ненависть в очах,
До іншодумства нетерпимість,
Пиха, розпуста… Просто мстивість…
Й той самий животинний страх.
Вже відчував пекельний щем,
Гукнув убивцям на послідок:
- «Пробачте любі! Бог он свідок,
Що повернусь назад дощем!
Лукаві вмию ваші лиця
Від пут гріховної золи,
Щоб ви з достоїнством жили…
А не брехали мов лисиця,
На тих, хто паше як воли!»
