05.01.2012 01:33

-

407

11 | 11

 © Тарас Іванів († 2012)

Вона торкнула відблиск шелестінням, 

Навіть не дотиком – повітряним тихцем. 

Вона ховала очі під цвітіння 

Грайливих зайчиків, обвитих вітерцем. 

В дочасі бігало лише пусте дівчисько, 

Тепер від погляду зволожені вуста 

Аж прагнуть випити, обпитись, впасти блиском, 

Звиватись корчами, кохатись навмання. 

Хай тіло втомою у опіках пашіє, 

Щоб звести ще одну украдену любов. 

Воно уміє, воно цим лише жевріє. 

Іди до мене.., - і, напевно, знов, і знов, і знов.