08.01.2012 19:25

-

2373

2 | 4

 © Євген Плужник

Галілей

фінал поеми

Упаду на холодну підлогу,  

Сіро нидіє ранок в вікні,  

І молюся - не чорту! не богу!  

А очам моїх змучених днів!  

О смутні і прекрасні довіку...  

Через муку, утому і кров  

Хай побачите справді велику,  

Невмирущу, як вічність, любов!  

А мені вже - нічого й нікого...  

Як трава, я тихенький такий...  

І до мене довірливо й строго  

Посміхнуться далекі віки...  

А вгорі, в далині, наді мною  

Неприступний для зору людей,  

Оповитий віків тишиною  

Галілей.  

Гей!  

Герої!  

Каліки! 

Службовці! 

Торговці! 

Поетики!  

 

А живіть собі,  

як вам бажається!  

Через те, що  

ви чуєте?  

все-таки  

обертається!