09.01.2012 16:18
-
394 views
    
rating 5 | 13 usr.
 © Тарас Іванів

Куди ти, душенько, де сльозами течеш? 

Чи там тебе, жадану, хтось обійме? 

Між квітів пелюсток, в теплі, зітхнеш… 

І далі – в світ, у вічні чужі прийми. 


Пожежа між води – як плоть Земна, 

Роки ганьблять, та дні у простір зносять. 

Життя одне, як матінка одна… 

І випити – ним впитись боги просять! 


Де вінця, Господи, де край розумних меж, 

Де Твоє, де творіння в гріх обвите? 

Останній лист між просторових веж –  

І вогник, зсиротілий, кимось збитий. 


Сльозинки крапають – соленики святі, 

Буденні цьомки у тілах натури. 

Як можна тліти, коли вибух в заперті 

Нівечить дух, повітря спер в тортури?! 

Публікації: Тарас Іванів

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 12.07.2012 20:59  Оля Стасюк 
 09.01.2012 17:23  Оля Стасюк 

Бідна душа... 

 09.01.2012 17:20  Тетяна Чорновіл => © 

Такого смутку Ви навіяли, хоч світ за очі біжи.... Вірш дуже гарний.... 

 09.01.2012 16:43  Олександр Новіков 

Перша думка, чомусь, була- "багато"