Казочка

з рубрики / циклу «Новорічне»

Ой, були закохані і Музи, і Діди Морози, і олені, і індіанці... Перейдемо на їжаків))

Десь в темній діброві,

Де віти яснились,

Де сном верховіття

Морозили дух,

Серця їжачків якось враз загорілись,

Допоки ще дзвін новорічний не вщух.

На лижах катались,

І кидались снігом,

І іграшки брали собі в колючки.

А казка летіла морозяним бігом

І сніжно торкнула сіренькі голки.

Уже віддзвеніли 12 у місті,

І радістю сповнилось місто й село.

Серця їжачків, такі ніжні і чисті,

Відчула Зима в той момент, як на зло.

Не терпить вона почуттів цих гарячих,

Примчала, холодна, дзеркальна, мов сніг.

«Хто в лісі сміявся? Звелю - то заплаче,

Звелю – припаде до морозяних ніг.

Бо ж я – Королева!»

І вітряним свистом

Торкнула двох сірих

Гарячих клубків.

Раптово вітрисько

Жовтавим намистом

Холодну красуню ураз розтопив!

І сніг, й кучугури раптово розтали,

А там, де весною цвіте ніжна м’ять,

Ще досі маленькі тваринки у чарах

Ялинками, в парі, в діброві стоять.