Ти виблукав собі похмурий світ,
Ти не пробачиш Богу злизані принади.
Їх слід вже топчуть вади, гниди, вади –
Ці вікові надуті жителі боліт.
Сюди влітають креном: треба жити –
Обмерзлий лозунг вітрами гойда…
Кому й для чого, і де впала голова?
А чи не вихід: пити, й пити і… спочити?
Іде народ, іде – й кудись зника…
Сьогодні був, позавтрі сном затих.
Чи й дійсно все це – лиш потворний пчих? –
Що вартий лиш кривого мідяка?!
