Не перервати крик, що ледь звучить безсило,
Що опускає крила на глуху, безлику ніч.
Пропали голоса, з гілляч обвисле тіло
Про молодість пригадує… Казками – певна річ!
І знову крик цей стогне… Душа, що у хмарині,
Лиш злегка нахиляючись, підсміюється в такт
Мелодії невпинній – життя на волосині,
Де день і цей наближує невідворотній факт!
