Тарас Іванів
Чужі ті вулички, де бігали малими
Ніби й вітаються, та все ж не впізнають.
Вікна, як очі – смішні вилупки дитини
В китайськім скосі, що свого не признають.
Тут не можливо не всміхнутись клену,
Акації – куди ж Вас занесло.
Звертає час на скоротічну тему –
Як же багато із дитинства діб втекло.
Я сорок літ не нюхав цих бараків,
Вузьких проходів коридорів-дир.
Завод стоїть – людей присутність знаків
Все менше тут. Лиш кіт й не прибраний пустир.
18.07.2012 12:12 Оля Стасюк |
18.01.2012 17:38 Оля Стасюк |
 У нас теж в Вінниці усі заводи закрилися... Сумно... |
18.01.2012 16:24 Каранда Галина => © |
 в мене батьки живуть, де й жили... Подібні почуття в мене викликають відвідини Полтави, де вчилася і яку дуже любила...колись... |
18.01.2012 14:05 Сашко Новік |
 Все змінюється з плином часу. Я бува теж ловлюсь на думці, що колись було інше, і не пізнаю |
18.01.2012 13:55 Тетяна Чорновіл => © |
 Я якось випадково потрапила у двір мого дитинства (так вийшло, що прийшлося поміняти місце проживання). Відчуття дуже гіркі... Такі близькі колись деталі - чужі, ніби зраджені.... І кому ти будеш доказувати, що не винна... |