19.01.2012 12:42
-
423 views
    
rating 5 | 10 usr.
 © Тарас Іванів

І будуть роси малювати 

На твоїх мріях силует. 

Ні, не палаців жовті шати, 

А лиш коханої портрет. 

Впадуть ті мури зубожілі 

На шерхлу, вимерзлу траву, 

Коли зустрінеш на весіллі 

Її єдину – вже чужу. 

Лиш погляд митею обпікся, 

Вона і ти – ваше тепло 

В казковім дотику, що зрікся 

Всього, що сказано було. 

І ви разом, позаду люта 

Не здожене вже вас юрба… 

Чуже весілля – чужа смута, 

Ви утекли в своє!.. Хіба?! 

Публікації: Тарас Іванів

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 18.07.2012 12:12  Оля Стасюк 
 19.01.2012 17:57  Каранда Галина => © 

у мене на власному весіллі чомусь було відчуття дивної спокійної приреченості. хоч ішла заміж за коханого, і не "екстренно"). чи то запізніла інтуїція так проявилася... а перші 2 рядки дійсно чудові.... 

 19.01.2012 14:31  Олександр Новіков 

Гарно, який би там не був підсумок, а мене пройняли перші два рядки 

 19.01.2012 13:35  Тетяна Чорновіл => © 

Де своє.... Де чуже.... Де вірогідність того, що опинившись раптом у свому, здавалось, найріднішому, не сумуватимеш за чужим нездійсненим... (слова "своє" і "чуже" в реченні можна переставляти, як доданки! Результат не змінюється) (((((