Тарас Іванів
І будуть роси малювати
На твоїх мріях силует.
Ні, не палаців жовті шати,
А лиш коханої портрет.
Впадуть ті мури зубожілі
На шерхлу, вимерзлу траву,
Коли зустрінеш на весіллі
Її єдину – вже чужу.
Лиш погляд митею обпікся,
Вона і ти – ваше тепло
В казковім дотику, що зрікся
Всього, що сказано було.
І ви разом, позаду люта
Не здожене вже вас юрба…
Чуже весілля – чужа смута,
Ви утекли в своє!.. Хіба?!
18.07.2012 12:12 Оля Стасюк |
19.01.2012 17:57 Каранда Галина => © |
 у мене на власному весіллі чомусь було відчуття дивної спокійної приреченості. хоч ішла заміж за коханого, і не "екстренно"). чи то запізніла інтуїція так проявилася... а перші 2 рядки дійсно чудові.... |
19.01.2012 14:31 Сашко Новік |
 Гарно, який би там не був підсумок, а мене пройняли перші два рядки |
19.01.2012 13:35 Тетяна Чорновіл => © |
 Де своє.... Де чуже.... Де вірогідність того, що опинившись раптом у свому, здавалось, найріднішому, не сумуватимеш за чужим нездійсненим... (слова "своє" і "чуже" в реченні можна переставляти, як доданки! Результат не змінюється) ((((( |