Чим більші статки, тим не помітніша людина
Хоча б здавалось мало бути навпаки
Чим більше слів, тим менше зрозуміла
Їх мотивація, і їх думки
Дивлюся в очі, хай через об’єктиви
А там туман, і: «ну чого пристав»
І брак уяви, щоб щось, тай захотіти.
І страх, коли хтось зайвого сказав.
І якось по дурному в дзеркало плювати
Народе, глянь на себе і вжахнись.
Що раз частіше чую – утікати.
Хіба куди від себе утечеш?
Безсило опускається бажання
Невиліковна імпотенція й маразм
Куди сховати нове покоління?
Той вірус в кожному із нас.
Латентний. Спить. Чекає грошей й влади
Щоб розцвісти в очах таким туманом
Як в того хлопчика з Пори.
Упійманим, розчиненим обманом.
І тут не допоможуть революції і вили.
Ні добрий цар, ні вічно п’яний демос.
Вони такі ж як я і ти
У кожному сидить жадоби тої вірус.
* * *
- Що маю ще зробити? Господи скажи.
- Зречися всього і іди за мною.
І змушений юнак був відійти.
Не захотівши бути найманцем, слугою.
2012 01 19
