Заціпенілі кістки верховіття…
Намарно пробує якийсь вихудлий птах
Зігрітися у кроні поміж листя
Старого дуба – у січневих вечорах.
По висхлім одязі сніг з шурхотом стрибає,
Заснула ніч під шелест однотонь.
Ріка ліниво стала, застигає
Від подиху - з морозяних злих скронь.
Поодинокі, вирвані з просоння,
Лунають вигуки з пригнічених відлунь.
В загуслім, сніжнім просторі бездоння
Снять до омріяних, розніжених красунь.
