Пророчі сни… Із потойбіччя очі
Злим блискотом крижаного дощу,
Як фурія, окрилена, щоночі
Летять до мене без питання, чи впущу.
Зимова злива – моторош і диво,
На знелюднілім березі моїм
Змиває все, що збудував… Властиво,
Зависли лиш крапки над словом – дім.
І дійсно, побережжя це витухле
(Планети розмір ще дозволив би втекти).
Та людство, до чужого горя вглухле
На смерть себе лиш у спромозі приректи.
