У небо дивлюся, як сильно зменшився світ.
З розпростертими крилами птах перелітній
В небі, високо, в хмари одівся…
Запам’ятати б твій погляд послідній.
Прощаючись, мало часу, не надивився.
В останнє тебе забирає той птах із гнізда.
Хіба що і я одірвуся, як та, ненароком нависла сльоза.
Ніхто від добра не шукає добра.
Нехай збережуть твого птаха святі небеса.
А я почвалаю собі у свій затишний світ
Вірити в те, що колись, повернешся на згарище мрій.
Та ти не слухай мене і повертатись не смій.
Нікому ти тут, давно, уже непотрібний.
І я непотрібний, та чомусь учепившись за кістяки
Боюся себе загубити у синьому небі.
Що було не так – пробач і прости.
Між нами лиш хвилі і течії в океані.
Та ще нездоланний ментальності лід.
У небо дивлюся, як сильно зменшився світ.
Тебе вже не видно, та ще не скінчився політ,
За тобою розчарування, зневіра, байдужість летить.
Не долетить. Упадуть – снігами, росою, ранковим туманом.
Збиратиму ту гіркоту по краплині…
А, коли наповниться кухлик – питиму залпом,
За славу, за доблесть, за честь України…
Дрогобич., 2012 01 26
