Тарас Іванів
Волосся стало сторч, бо поруч
Якась бабулька помира…
Власне, бабульці – років сорок,
Нічим прийшла – ніким щеза.
Біля лежанки, мов дитина,
Лахміття схлипує її…
Стоп, стоп – тут тільця жмут, дівчина…
Дитя реве!!! – плачу рої.
Згустився смерк над головою
Від долі – недолі їх бою,
Від просьби тихої – спасіть,
Ви ж лікарі… – допоможіть!
Недовга судорож небесна,
Дитина стихла – матір щезла.
Куди ти, нене, де твій слід?..
Лежанку звільнено для бід…
30.01.2013 20:46 Світлана Рачинська |
 I жалем, так, нестримним, слiзним, жалем укрились золотi його рядки...Ще поки ми до нього пiдростали - вiн встиг нежданно, так, вiд нас усiх пiти... |
30.01.2012 11:34 Сашко Новік |
 по собі судив. не потрапляв, той думав, що інші не часто потрапляють. а як втрапив, блін, скільки ж у нас хворих |
30.01.2012 11:21 Тетяна Чорновіл => © |
 Лежанку звільнено для бід… |
30.01.2012 10:45 Каранда Галина => © |
 це точно... яке цинічне у нас життя!(((((((((( |
30.01.2012 10:10 © ... => Каранда Галина |
Коли немає грошей, чомусь в лікарні людина моментально старіє, як мінімум, вдвічі. |
30.01.2012 10:09 © ... => Тетяна Белімова |
Так, це з реанімаційного досвіду((( |
30.01.2012 02:03 Тетяна Белімова => © |
 Це за тональністю схоже на творчість Ваших земляків із Покутської трійці. Це з особистого досвіду? |
30.01.2012 01:25 Каранда Галина => © |
о боже! ну й теми у Вас. |