Дерева. Поміж поверхів пернаті
Їжаться під брамою небес.
Між простюхами погляд знаті
Навіть з фазанів, від колючок, щез.
Дерева. З люті крони окущились,
До хмар протягують стерновані пальці,
А ті свободою з морозом заручились,
І, мов, сокирою усе – і по плечі.
Дерева. Абрикосам втяло подих,
Скорились яблуні, засклилась алича…
Старенький дуб, від своїх дум і, певно, вроди
Стоїть, всміхається, як скорчена свіча…
