Хрест долі
Іде чоловік – в кров позбивані ноги,
Від поту свого він не бачить дороги.
Хрест тяжкий несе на зболілій спині,
Тягар цей нести йому в день і вночі.
Спинитись він хоче, ну хоч би на мить,
Бо спина так ниє і в скронях дзвенить.
Та доля його батогом підганяє,
І мусить він йти, бо таке вже життя.
Йому хоч на мить на узбіччя зійти,
В траву при дорозі тихенько лягти,
Та доля спинитись йому не дає,
По плечах сильніше й завзятіше б’є.
І став чоловік тихо Бога клясти,
Що ноші цієї йому не знести:
За що маю тяжко я так працювати
І хрест цей дубовий на плечах тягати?
Чому лиш мені ти тяжку вибрав ношу,
Чому лишень я? Забери його прошу!
Нехай інший хтось ще його понесе,
Бо я вже не в силах стерпіти це все!..
– Не бідкайся, сину, що хрест твій тяжкий,
Раз дав я тобі його – значить він твій.
Бо Я непосильної ноші не дам
І скоро у це ти увіруєш сам.
Іди по дорозі, дивись лиш вперед,
Не бідкайсь собі, що життя – це не мед.
Забудь про утому і кров на ногах,
Увіруй, що це – лише твій вірний шлях.
Борись відчайдушно за долю свою,
Тебе ж не покину, з тобою піду.
І тільки слова ти мої всі збагнеш –
На крилах по долі ти далі підеш.
Іди ж бо, дитино, не бідкайсь, не плач,
Бо ти своїй долі і друг, і палач.
Зі мною покориш ти свій Еверест –
І вже не важким на плечах буде хрест!
