Ні, не торкнутися уяви
Хмарини страченим мольбам.
Часи навіжені розтали,
Ім’я залишилось устам.
Від просьби, під дощеві ночі –
Над вертикалями проваль,
Сльоза об`їла все, що досі
Тримала найміцніша сталь.
Години, дні тремтить в тумані
Казкових сутінок портрет,
Затертий часом і обманом,
Жаданий, ніжний силует.
Освітять промені, чи ночі
Ковтнуть цей образ у затон,
Де в річковій потонуть очі
Злій каламуті заборон…
