І скільки б ти це не гортав,
Сторінку висушених трав –
Останнє коло у цій книзі,
Затерта, з’їзджена, стара,
До днів байдужа вже сльоза,
Стікає глумом в краплях слизі.
Душа самотня, крижана,
Між сумом лиха вкопана,
Розгублено в очах завмерла.
Відбиток погляду в хресті –
Пекучий спомин на Землі,
Що серце в щемі не померло.
Стеблини зігнуті думок,
Тумани згадок-загадок –
Було, не було, снів німе проміння.
Між хмарами густої тьми,
Коли притискують псалми,
Так спрагнена весни пора осіння.
