Десь омріяний берег,
Десь родинні, споріднені дні
Кличуть, манять до себе –
У казки в чарівнім полотні.
В присмеркових садибах
Заблукали між тіней, легкі,
Духи мрій – непосиди,
Що втекли – недосяжні й пруткі.
Лише зрідка полоще
Вітер запахом рідних земель
Закорковані площі
Авт насуплених, мов чужих скель.
Ще думок легкі стріли
Десь-подесь досягають мети.
Як на крилах, замліли,
В переляку хиткім висоти.
