01.02.2012 12:33

-

437

6 | 6

 © Тарас Іванів († 2012)

Вогнем спалала осінь. Розкошує 

Зима подолом – в білих торжествах. 

Сліпить забавою, морозами цілує,  

Розтявши в кров сліди на спалених устах. 

Ордою сніжною спустилося поніччя, 

Що прагне квітнути, та лише смертю б’є. 

Оскал шаленства, мов ножі, в обличчя 

Померхлий холод в подарунок шле. 

Світи прадавні, ми – як чужі зайди,  

Окляклі створи, прислані з казок. 

Співаємо, що Рай усе ж нас знайде 

Десь між тих самих, що і зараз, між зірок.