ВЕРЕСЕНЬ

Вірш про вересень

Златом легким, мов попіл,

Градом важким, мов каміння.

Я про тебе згадаю потім,

Коли стане безлистим гілля.

Ти в вікні кришталем пробігаєш,

Та зовсім несолоні сльози.

Добре знаєш, мабуть, уявляєш,

Що милуюсь тобою в дорозі.

Твоє сонце іще не холодне,

Гріє гарно, палаючи жаром.

І думок ще не має жодних,

Що усе це є самообманом.

Вистилаєш мені доріжки

І тріпочеш мені волосся.

І коли я проходжу пішки,

Декоруєшся в небі досі.

Де придбав ти свої гарні шати?

Признавайся, хто є модельєром?

Мені хочеться їх змалювати,

І, можливо, це стане шедевром.

І, можливо, когось це зігріє

У холодні зимові ночі,

Коли вітер морозний віє

І сніжинки засліплюють очі,

Коли золото твоє згасне

І покриється ковдрою з срібла,

Й згасне сонце у небі ясне,

Так захочу в пору осінню.

В ній захочеться розчинитись,

До пейзажу просягну руки,

Щоби в листі твоїм загубитись

І не знати з тобою розлуки.

м. Кам’янець-Подільський, 16.09.2009