Співають: вічна пам’ять –
Брешуть, брешуть…
Брехнею виполіскують сади,
Де чагарник уже зализує ту межу,
З якої не вернемось по плоди.
Самотньо сіли… –
Остограмили покійних…
За третьою – тумани поплили.
Знов розкошує суча ненька фарб олійних –
Брехню хвостату мов у келихи лили.
А далі: ти мені… – і той війною…
У що зібрання, так сумне, переросло?
З світлини очі зорять супокою –
Брехня вспокоїлась, та й правді все одно…
Яка там вічна – вже і пам’ять щезла,
Господь біду сховав на небеса.
Душа заплакана, поминками вимерзла,
Летить назавжди – в зоряні плеса.
