06.02.2012 00:00

-

437

9 | 9

 © Тарас Іванів († 2012)

Дні крапають, мов з мокрого гілля 

Стікає тінь життя у ниць розлуки. 

Щезає плин – в бджолиний гул роя 

З’єднав часи – у злу хмарину муки. 

Немов би дощ, а у краплині час –  

Години, дні, вже й місяці спливають, 

А вийти неможливо – топить нас, 

Хвилинок мить – населення Китаю. 

Тут думати – ловити у друшляк 

Свідомості зливну, порожню вирву. 

Чому ж я, Господи, у часі не моряк, 

Чому пасу надводоспадну прірву.