Перемирря
Якось дивно вистукує в грудях,
Ніби дзвони церковні зрання,
Ніби казка любовних прелюдій
Залишила напам’ять зерня.
Ніби в відчаї злякана птаха,
З усіх сил стукотить у вікно
І потрібна душевна відвага,
Щоб затихло хоч трохи воно.
Зараз я порахую до сотні,
Та зберуся із духом своїм
І нарешті відважусь сьогодні,
Розпочати розмову із ним.
Тихо двері в кімнату відкрию,
Посміхнуся краєчком очей,
Суперечок потоки відсію
Водограєм із ніжних речей.
м. Кривий Ріг, лютий 2012р
