Я стою на порозі життя...
Я буду йти, я вірю – не зламаюсь!
Куди б не завело мене життя
Я сильною ставати намагаюсь
І прокладати шлях у моє майбуття.
Крокую в нього гордо і сміливо,
Так кличе дзвінко юність золота,
Хоч озирнуся тихо й не квапливо,
Й ласкаво усміхнусь дитинству я.
Якщо впаду, здіймусь і все здолаю,
Й мети своєї також досягну.
До тебе, моя мріє, піднімаюсь,
В яскраву синь і хмарку голубу.
Я зможу все: досягну перемоги,
Здолаю перепони й бурі злі,
І оберу лиш правильні дороги
В погожі та щасливі, світлі дні.
Чекає що на мене – я не знаю,
Польоти в космос, нові відкриття…
Але всім своїм серцем відчуваю –
Назад уже немає вороття.
І знову там, де думка пролетіла,
Защемить сумно трепетна душа,
Й згадається моє дитинство миле,
Що так невчасно мене залиша.
Забуду всі поразки і образи,
Відкину їх у темне небуття,
І білим журавлем злечу одразу
В таке нове, непізнане життя.
