Послання німфи
з рубрики / циклу «Послання до коханого»
Я розпрощалася із болем,
Я простягала білі руки.
Таке гаряче жовте поле
Втиралось в пам’ять, наче муки.
Я полюбила ніжно-ніжно,
Я вічно кликала кохання, -
Твої ланіти білосніжні
Не зчервонілися зізнанням.
Я – німфа, лісова богиня,
Народжена цвісти й співати.
Твої слова ще швидкоплинніш,
Ніж я могла їх уявляти.
Я притулюсь до листя мирту,
Засну у спокої маслини –
Ти проміняв мій ліс на скирти,
Мене – на польову дівчину.
У неї коси – такі світлі,
У неї очі – не зелені....
Я знаю, я тобі – не літо,
Тобі так добре там без мене....
Тож знай – могла б я дати вічність,
А ти обрав ті смертні злети.
Я не порушу предковічність, –
Будь лавром. І вінчай поетів.
Хай заспівають про кохання,
Про почуття глибокі, ясні.
Не знаю я розчарування,
Я ж – німфа. Вічна і прекрасна.
