11.09.2012 23:18
-
301
    
  6 | 6  
 © Тетяна Белімова

Послання у пляшці

Послання у пляшці

Лиш обрис на холодному піску.

І тінь упала, де вона сиділа.

А він завмер – піднятися не сила,

Зіщулився на мокрім рушнику.

 

Померлі, ненароджені слова –

Усе, що душу довго так труїло,

І, мов іржа, всі почуття роз’їло –

Ця мова серця наче нежива.

 

Нехай усе, що з вуст зійти не сміло,

Змережить аркуш, вирваний з блокноту,

Все оповість рука його достоту,

Чого язик цурався неуміло…

 

І море в пляшці буде зберігати

Секрет, що не судилося їй знати.



11.09.2012

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 08.11.2012 00:24  Ігор Рубцов => © 

Браво, Тетяно!

 10.10.2012 18:56  Луч Света 

Серце щемить, коли читаю вірш.

 12.09.2012 15:42  Недрукована => © 

Знайома історія...
Гарний вірш!
Шкода, що знати їй секрет так і не судилося.

 12.09.2012 13:04  Андрій Гагін => © 

Дуже гарний вірш! Сподобався!

 12.09.2012 11:16  Тетяна Чорновіл => © 

Сумна романтика послань у пляшці. Лист дуже гарний. Та трагізм у тому, що не вдалось вимовити вслух, а довірилось лиш пляшці і волі.

 11.09.2012 23:35  Деркач Олександр => © 

Гарно, і не тільки таємничо, а й романтично як...

 11.09.2012 23:27  Ірина Затинейко-Михалевич 

ох...ще купаються в хвилях рядки думок-слів...і ще видається далеко не осінь.... тонка поки межа між двома порами...вірш красивий...втаємничений!!!

 11.09.2012 23:21  Каранда Галина => © 

гарно. цікаво, що ж на тому аркуші........