Послання у пляшці
Лиш обрис на холодному піску.
І тінь упала, де вона сиділа.
А він завмер – піднятися не сила,
Зіщулився на мокрім рушнику.
Померлі, ненароджені слова –
Усе, що душу довго так труїло,
І, мов іржа, всі почуття роз’їло –
Ця мова серця наче нежива.
Нехай усе, що з вуст зійти не сміло,
Змережить аркуш, вирваний з блокноту,
Все оповість рука його достоту,
Чого язик цурався неуміло…
І море в пляшці буде зберігати
Секрет, що не судилося їй знати.
11.09.2012
