Ще мить, лише остання мить
І ти підеш з мого життя назавжди.
Щемить, моя душа щемить!
Й не хоче вірить, що усе це правда.
Навіщо змусив скуштувати рай,
А потім вигнав з нього так жорстоко?
Чому мовчиш!? Скоріш мене вертай!
Та де там... Ти не кліпнув й оком.
Ти закохав мене у себе як малу,
Ти вивчив всі мої болючі точки,
Загнав мене в залежності смолу
І потопив надії всі дівочі...
Навіщо все це? І який тут сенс?!
Розважитись хотілось? Полювати?
Так я ж людина, в мене серце є!
"Навіщо було його розбивати?..."
Німе питаня у моїх очах.
Та відповіді я не дочекаюсь.
Я розвернусь, щоб приховати страх
Й піду сама. У смутку заховаюсь
Його обійми змінюють твої,
Вони холодні, липкі і солоні.
Я не помру. Від цього не вмирають на землі.
Лише в кулак обернеться моя пуста долоня.
