Я слів своїх не заберу назад
Ні йоти сенсу з букви я не зрушу!
Голгоф щоденних перекреслю ряд,
І на вівтар не покладу вже душу.
Мій світ недосконалий і важкий.
Тут доля посмішок багато не вділила.
Та він – живий, наївний і не злий.
Мені без нього існувать несила.
Твоя ж довершеність не відчуває меж.
Ти звик усе отримувать завчасно…
Кохання, може, теж, як жарт, візьмеш,
Затамувавши подих безпристрасний?
Хто меч схрестив з коханням у борні
Загине сам, згораючи в огні!