Два сонета
1.
питаєш ти, як жити без кохання?
хіба можливо жити без душі...
без пристрасті, у зраді і в омані,
в байдужості як жити? - розкажи...
несправжнє все, підступність в кожнім жесті,
в своїй олжі заплуталась сама.
тепер ось ми на чорнім перехресті,
там, де давно кохання вже нема.
мені від того серце крижаніє,
вуста мені склепив німий прокльон -
бо вороги ми й нами володіє
зима душі, як не зворотнє зло.
з того й лютую і мовчу безсилий -
кохання ми удвох занапастили.
2.
в кав`ярні цій, огорнутий теплом,
за кавою згадав я сварку ранню -
не розумію, що на нас найшло,
бо знали ми іде від нас кохання.
до серця підступилася печаль
і душу огорнув холодний темінь -
виходить, що кохання нам не жаль?..
хіба що час потрачено даремно.
сторінку цю в журбі перегорну
у забуття із вдячністю, спрокволу.
кохання наше мовчки пом`яну -
без тебе жить звикатиму поволі...
і хай розлука буде ця остання!
кохання вмерло? - хай живе кохання.
2011 р., лютий 2012 р.
