Ми йдем до небес, скрізь холодні вітрини.
Стоять манекени, з очами чужими.
Вони може й хочуть, сказати привіт,
Та гордість не може.
Ну що ж, такий світ.
Ми далі ідемо, неначе сліпі.
Проходим крізь біль і страждання чужі.
Вони ж бо не наші, значить неживі.
Ніхто і не думав, що так будем жить,
Куди ми ідем?
Ради Бога, скажіть!!!
А нащо життя, ніхто з нас не знає.
Якщо там дитина голодна вмирає,
А тут багачі у розкошах живуть,
І кожну копійку для себе грибуть!
То краще не жити, згоріти дотла!
І душу віддати туди, де вона,
Пізнає, хоч краплю людського добра.
4 березня
.gif "{#}")
