08.11.2013 12:48
18+
191
    
  3 | 3  
 © Ірина Червінська-Мандич

Нам все життя – п`ятнадцять стацій,

Затиснутих між стіни станцій,

І нам уже не вісімнадцять,

Ми чули – є багато націй,

І світ немов n-барвний килим,

Що ті - зродилися лихими,

А ті? Ті діляться чужими,

А ті все мріють про країни.

Ми знаємо – на все є Рада,

І що крім ліків є ще БАДи,

І що в піснях бракує ладу

(А може змісту?)… «Ми за "правду"! –

Голосять голосно трибуни. –

Вперед до нової комуни!

Комуни? Вибачте… Омани…

Але куди вам? Ви ж селяни!

Нещасні душі-гречкосії…

Навіщо вам країна мрії?

Її колись дасть Бог із неба…

Рабам… тепер її не треба.»

А, може, й правду трибуни голосять?

Що нам відомо про спіле колосся?

Поки не згнило – треба збирати!

… Серпи затупилися, нема чим жати.



Калуш, 2013

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 08.11.2013 15:50  Світлана Рачинська => © 

Таке враження, що вже коментувала...
сумна правда

 08.11.2013 15:26  Марія Новогроцька => © 

Раді не сподобається)))) Як завжди дуже влучно і гарно! Дякую!

 08.11.2013 14:53  Мальва СВІТАНКОВА 

Цікаве бачення.... і образи: душі-гречкосії - не чула ще, ГАРНО.

 08.11.2013 14:21  Тетяна Белімова => © 

Песимістична візія... Масова свідомість - продукт не одного дня й години... Її формування і руйнування - тривалий процес.