Я знаю що усе не так,
Що вибачення недоречні,
І правильні слова як той пісочок на зубах,
Ти ж промовчати не даси.
Погублені слова – зів’ялі квіти.
Піду. Упало в річку прости і поможи.
Поснідаю отим не приходи.
Бродячий пес сьогодні стане другом,
Він знає, і без кохання можна якось жити.
І я навчусь, не безталанний,
Аби лиш під ногами твердий шлях,
А не оте постійне – мені немає оправдання.
Як легко, знявши ранець бігти…
Нехай. Я винен. Який солодкий вітер
Летить, шматує моє загублене у вечері прости.
Дрогобич, 2012
