Наталка Янушевич Весні на вушко
Така облізла, несмілива, квола…
Тобі лиш воду із джерельних цебер,
Пташок намистом на дерева голі – і оживеш!
Бо як мені без тебе?
І забуяєш!
Як же без окраси?
І зацвітеш!
Весільно і єдино!
Допоки, весно, ми з тобою разом, –
Я – час кохання, ти – лише людина.
12.03.2012 19:15 Деркач Олександр => © |
 Цікаво і красиво |
12.03.2012 15:31 Каранда Галина => © |
 цікаво... а мені здається, весні до нас байдуже... а от ми від неї - залежні... |
12.03.2012 15:25 © ... => Тетяна Белімова |
Бо весна не настане, поки ми її не впустимо всередину. Ми потребуємо одне одного. |
12.03.2012 14:02 Сашко Новік |
 гарно |
12.03.2012 12:47 Тетяна Белімова |
 "Я – час кохання, ти – лише людина", - цікава перестановка значень. Сподобалось! |
12.03.2012 11:39 Тетяна Чорновіл => © |
 Цікаво! :)) |
12.03.2012 11:00 Каранда Галина => © |
ух ти... такий неочікуваний висновок, круто... |