Сонячний вірш
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Весняне сонце полонило
Небес звабливу височінь,
Торкаючи грайливу синь,
Сором’язливо паленіло.
Ласкаві сонячні вітри
Лили з небес пориви дужі,
І з ними сонце до калюжі
Безжурно бовтнуло згори.
Пес, що з калюжі взявся пити,
З водою сонце враз ковтнув!
Стріпнувся, весело сяйнув
І в небо злинув паленіти.
В небесній збовтаній імлі
Калюжа ще ясніла трохи.
Круг неї сумували блохи,
Без пса лишившись на землі.