Збірка поезій «Лірика квітів»

Лірика квітів

Автор: Тетяна Чорновіл



Сторінка: 1 з 4 | Знайдено: 25
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Лірика квітів;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;
  •  © Тетяна Чорновіл

    ЕНОТЕРА

    Я – квітка Ночі, ніжна Енотера,

    Лише для тебе, Місяцю мій ясний,

    В своїх бутонах бережу цнотливо

    Вразливу сутність поклику п’янкого,

    Що лунко снами стислими нуртує.


    У світлі Дня, коли панує Сонце,

    Твій зблідлий лик, мов спомин, в небі бачу,

    І відчуттям тремтить стеблинка кожна

    Того, що скоро… скоро має збутись

    У доторках звабливого смеркання!


    А коли Сонце скотиться у безвість,

    І Ти на небо зійдеш, мій єдиний,

    Я вся напружусь, в вись Твою схитнуся,

    Наповню щастям срібного проміння,

    Бутони, що чекати вже стомились.


    Так солодко… Так терпко, Місяченьку,

    Крізь Ніч до Тебе вибухати цвітом!

    Ще квітка! На! І ця Тобі, коханий.

    Хай витончені пахощі пелюсток

    Віщують те, що й так давно відоме.


    Настане День, розтанеш Ти крайнеба,

    Зів’януть квіти лагідні на Сонці.

    Та не журись у хмарах, срібночолий,

    Злеліє знов до присмерку бутони

    Твоя нічна красуня Енотера…



    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ОСОТОВІ НАСТРОЇ

    Студили заклопотані вітри

    Осотове жовтогаряче літо

    Між спекою намореного цвіту,

    А млосна квітка сонячна згори

    Зійшла в меди п’янкі несамовито.


    Осотова тут часу течія,

    Пелюсток згуба в небі – неправдива

    Серед лунких вітрів. З якого дива

    В цім літі опинились ти і я?!

    Медова нереальна перспектива!


    Спекотно… Передбаченням дощу

    Ятрить жовтогаряче літо сонне,

    В п’янкій імлі останній сумнів тоне…

    І я з тобою шкереберть лечу

    В небес квітучих марево бездонне.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Осінній аліссіум

    Крізь досвіткові холоди,

    У хмарне небо непривітне

    Згубив аліссіум  меди,

    Та, все ж, так само ніжно квітне,

    Заславши осені сліди.


    Опалі вплутались листки

    В стебелець міць несамовиту,

    Морозні вітер рве чутки,

    А в кетягах тремкого цвіту

    Нуртують ласку пелюстки.


    Ні-ні, то не сріблить зима

    Сніжок, журитись не потрібно –.

    Суцвіттям літа жартома

    Аліссіум біліє дрібно.

    Та пахощів уже нема…

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Розквітли котики верби

    Розквітли котики верби, 

    Схитнувши тіні сутінкові, 

    В весняних обріїв алькові

    Знамення мрій чи то журби.


    Ще не забувся стужі сніг, 

    Та серцю вже нема спокою –

    Ось-ось незбіжністю жаркою

    Нахлинуть весни слів твоїх.


    Й не треба словників, аби

    Осмислити в розквіту диві

    Зізнання, зимам не властиві, 

    Мов ніжні котики верби.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Народження квітки абрикоса

    Супровід – ніжна мелодія

    Присмеркові хвилі

    В пуп’янка сон на гіллі

    Щастя вплітають мить, 

    Щоб в тиху ніч збулось.


    Місяць через хмари

    Тіней снує примари, 

    Дивним чуттям щемить –

    Розцвіту я ось-ось…


    Між абрикоса віт

    Вибухне біло цвіт, 

    Скресну я пелюстками

    В цей загадковий світ


    Як же тепло, дзвінко

    Ніжиш мене, росинко, 

    Нащо в тобі й коли

    Зір захолонув жар?


    В ніч несамовиту

    В магії білоцвіту

    Млій, закликай, боли, 

    Запашний мій нектар.


    Серед квітчастих вій, 

    З першим світанком мрій

    Бджіл золотих казками

    Сповниться трепет мій.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    МАТИ-Й-МАЧУХА

    Холодне сонце мрiяло 

    Зимою про весну, 

    Бліде проміння сiяло 

    У землю крижану. 


    Крижинки розтопилися, 

    I враз з посiвiв тих 

    Сто сонечок пробилося 

    Маленьких золотих. 


    Хоч на землi з’явилася 

    Їх сонячна краса, 

    Росли і ввись дивилися 

    На рідні небеса. 


    Як сонце враз ховалося 

    В нічній холодній млі – 

    Сто квіточок схилялося 

    До рідної землі. 


    Чия принадніша краса, 

    Не думали вони, 

    Бо з мріями про небеса 

    Земні дивились сни. 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    СОН-ТРАВА

    Квiтка я на колiр ночi, 

    Запашні дзвіночки дивні 

    Навівають сни пророчі 

    І весни казки чарiвні. 


    Ніжні мрії я дарую,  

    Синім дзвоном в диво-зіллі 

    Щастя й долю начарую 

    І терпкі кохання хвилі. 


    Смутку сивого краплину 

    Розтрушу понад рікою 

    І з лілових снів полину 

    В небо хмаркою легкою. 


    Чари сну мого лелійте, 

    Як магічний ночі трунок, 

    Обережно, не розлийте, 

    Диво-квітки подарунок. 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    СРІБЛО НІЧНИХ КОНВАЛІЙ

    П’янкі конвалії розквітли, 

    Голівки підняли несміло, 

    Тьмяніли в місячному світлі 

    У звабу ночі біло-біло. 


    Враз місяць промінцем для втіхи 

    До ніжних пелюсток торкнувся, 

    І полилися зойки тихі, 

    Аж ліс відлунням захлинувся. 


    Мов додзвонитись намагались 

    До сяйва місяця ясного, 

    Весняним дійством колихались 

    В обіймах трепету нічного. 


    Ліс танув в мареві світанку, 

    Чарівним звукам дивувався, 

    А дзвін конвалій наостанку 

    В світ ночі сріблом розливався. 

    Обговорити...



ЗМІСТ...