Лірика квітів

Збірка поезій «Лірика квітів»

Автор: Тетяна Чорновіл



Сторінка: 1 з 3 | Знайдено: 25
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Лірика квітів;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;
  •  © Тетяна Чорновіл

    ЕНОТЕРА

    Я – квітка Ночі, ніжна Енотера,

    Лише для тебе, Місяцю мій ясний,

    В своїх бутонах бережу цнотливо

    Вразливу сутність поклику п’янкого,

    Що лунко снами стислими нуртує.


    У світлі Дня, коли панує Сонце,

    Твій зблідлий лик, мов спомин, в небі бачу,

    І відчуттям тремтить стеблинка кожна

    Того, що скоро… скоро має збутись

    У доторках звабливого смеркання!


    А коли Сонце скотиться у безвість,

    І Ти на небо зійдеш, мій єдиний,

    Я вся напружусь, в вись Твою схитнуся,

    Наповню щастям срібного проміння,

    Бутони, що чекати вже стомились.


    Так солодко… Так терпко, Місяченьку,

    Крізь Ніч до Тебе вибухати цвітом!

    Ще квітка! На! І ця Тобі, коханий.

    Хай витончені пахощі пелюсток

    Віщують те, що й так давно відоме.


    Настане День, розтанеш Ти крайнеба,

    Зів’януть квіти лагідні на Сонці.

    Та не журись у хмарах, срібночолий,

    Злеліє знов до присмерку бутони

    Твоя нічна красуня Енотера…



    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ОСОТОВІ НАСТРОЇ

    Студили заклопотані вітри

    Осотове жовтогаряче літо

    Між спекою намореного цвіту,

    А млосна квітка сонячна згори

    Зійшла в меди п’янкі несамовито.


    Осотова тут часу течія,

    Пелюсток згуба в небі – неправдива

    Серед лунких вітрів. З якого дива

    В цім літі опинились ти і я?!

    Медова нереальна перспектива!


    Спекотно… Передбаченням дощу

    Ятрить жовтогаряче літо сонне,

    В п’янкій імлі останній сумнів тоне…

    І я з тобою шкереберть лечу

    В небес квітучих марево бездонне.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Осінній аліссіум

    Крізь досвіткові холоди,

    У хмарне небо непривітне

    Згубив аліссіум  меди,

    Та, все ж, так само ніжно квітне,

    Заславши осені сліди.


    Опалі вплутались листки

    В стебелець міць несамовиту,

    Морозні вітер рве чутки,

    А в кетягах тремкого цвіту

    Нуртують ласку пелюстки.


    Ні-ні, то не сріблить зима

    Сніжок, журитись не потрібно –.

    Суцвіттям літа жартома

    Аліссіум біліє дрібно.

    Та пахощів уже нема…

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Розквітли котики верби

    Розквітли котики верби, 

    Схитнувши тіні сутінкові, 

    В весняних обріїв алькові

    Знамення мрій чи то журби.


    Ще не забувся стужі сніг, 

    Та серцю вже нема спокою –

    Ось-ось незбіжністю жаркою

    Нахлинуть весни слів твоїх.


    Й не треба словників, аби

    Осмислити в розквіту диві

    Зізнання, зимам не властиві, 

    Мов ніжні котики верби.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Народження квітки абрикоса

    Супровід – ніжна мелодія

    Присмеркові хвилі

    В пуп’янка сон на гіллі

    Щастя вплітають мить, 

    Щоб в тиху ніч збулось.


    Місяць через хмари

    Тіней снує примари, 

    Дивним чуттям щемить –

    Розцвіту я ось-ось…


    Між абрикоса віт

    Вибухне біло цвіт, 

    Скресну я пелюстками

    В цей загадковий світ


    Як же тепло, дзвінко

    Ніжиш мене, росинко, 

    Нащо в тобі й коли

    Зір захолонув жар?


    В ніч несамовиту

    В магії білоцвіту

    Млій, закликай, боли, 

    Запашний мій нектар.


    Серед квітчастих вій, 

    З першим світанком мрій

    Бджіл золотих казками

    Сповниться трепет мій.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    МАТИ-Й-МАЧУХА

    Холодне сонце мрiяло 

    Зимою про весну, 

    Бліде проміння сiяло 

    У землю крижану. 


    Крижинки розтопилися, 

    I враз з посiвiв тих 

    Сто сонечок пробилося 

    Маленьких золотих. 


    Хоч на землi з’явилася 

    Їх сонячна краса, 

    Росли і ввись дивилися 

    На рідні небеса. 


    Як сонце враз ховалося 

    В нічній холодній млі – 

    Сто квіточок схилялося 

    До рідної землі. 


    Чия принадніша краса, 

    Не думали вони, 

    Бо з мріями про небеса 

    Земні дивились сни. 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    СОН-ТРАВА

    Квiтка я на колiр ночi, 

    Запашні дзвіночки дивні 

    Навівають сни пророчі 

    І весни казки чарiвні. 


    Ніжні мрії я дарую,  

    Синім дзвоном в диво-зіллі 

    Щастя й долю начарую 

    І терпкі кохання хвилі. 


    Смутку сивого краплину 

    Розтрушу понад рікою 

    І з лілових снів полину 

    В небо хмаркою легкою. 


    Чари сну мого лелійте, 

    Як магічний ночі трунок, 

    Обережно, не розлийте, 

    Диво-квітки подарунок. 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    СРІБЛО НІЧНИХ КОНВАЛІЙ

    П’янкі конвалії розквітли, 

    Голівки підняли несміло, 

    Тьмяніли в місячному світлі 

    У звабу ночі біло-біло. 


    Враз місяць промінцем для втіхи 

    До ніжних пелюсток торкнувся, 

    І полилися зойки тихі, 

    Аж ліс відлунням захлинувся. 


    Мов додзвонитись намагались 

    До сяйва місяця ясного, 

    Весняним дійством колихались 

    В обіймах трепету нічного. 


    Ліс танув в мареві світанку, 

    Чарівним звукам дивувався, 

    А дзвін конвалій наостанку 

    В світ ночі сріблом розливався. 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    КУЩ ПІВОНІЙ

    В млості сонній

    Вітерцем легеньким лише

    Кущ півоній

    Пристрасть пуп’янків колише.


    В ранню пору

    Мрії зорями ясніють.

    Скоро… Скоро

    Розцвітуть, запломеніють.


    Наостанку

    Умивають роси рясно.

    Мить світанку!

    О! Яка ж вона прекрасна


    В млості сонній…

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Галявина стиглих кульбаб

    Нащо ви вдягли, кульбаби,

    В спеку ці пухові шапки?

    Розпускаєте для зваби

    Парашутики-кульбабки?


    Не для зваби, а в дорогу

    В них зернятка вирушають,

    Нам, матусям, лиш тривогу

    І надії залишають.


    Хай їх, рідних,  ловить доля

    Між травневого розвою,

    Приголубить десь край поля

    Чи на луках між травою.


    Хай нічного вітру хвилі

    Здіймуть їх аж ген між зорі,

    Щоб квітками мерехтіли.

    У небес нічному морі.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Над кульбабами

    Над кульбабами відтріпотіла

    В ніжних сонячних мріях весна,

    Разом з пухом легким відлетіла

    В вирій снів її суть осяйна.


    В заколиханих травах вітрами

    Лиш оголених дудок  нудьга,

    Та нема в тім ніякої драми,

    Що згубилась їх мить дорога.


    Бо вже літечко йде до нас пішки

    З багажем буйних квітів і зваб.

    Тільки віршик зажурений трішки

    Між оголених дудок кульбаб.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ТРОЯНДА НА ДОЩАХ

    У маренні – закоханий світанок

    І повна рідних зір духмяна ніч.

    Хтось кинув тут мене, і наостанок

    Я ніжу пелюстки дощам навстріч.


    Розквітла не в той час, не в тому місці,

    На забаганку зірвана чужу,

    З патьоками стрімких дощів на листі

    В калюжі на вітрах рвучких лежу.


    За звичними буденними речами

    Що вам до всепробачення мого.

    Весною під холодними дощами

    Так холодно… Так холодно… Так хо….

    Обговорити...



ЗМІСТ...