Лірика квітів

Збірка поезій «Лірика квітів»

Автор: Тетяна Чорновіл

Сторінка: 1 з 2 | Знайдено: 25
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Лірика квітів;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;
  •  © Тетяна Чорновіл

    ЕНОТЕРА

    Я – квітка Ночі, ніжна Енотера,

    Лише для тебе, Місяцю мій ясний,

    В своїх бутонах бережу цнотливо

    Вразливу сутність поклику п’янкого,

    Що лунко снами стислими нуртує.


    У світлі Дня, коли панує Сонце,

    Твій зблідлий лик, мов спомин, в небі бачу,

    І відчуттям тремтить стеблинка кожна

    Того, що скоро… скоро має збутись

    У доторках звабливого смеркання!


    А коли Сонце скотиться у безвість,

    І Ти на небо зійдеш, мій єдиний,

    Я вся напружусь, в вись Твою схитнуся,

    Наповню щастям срібного проміння,

    Бутони, що чекати вже стомились.


    Так солодко… Так терпко, Місяченьку,

    Крізь Ніч до Тебе вибухати цвітом!

    Ще квітка! На! І ця Тобі, коханий.

    Хай витончені пахощі пелюсток

    Віщують те, що й так давно відоме.


    Настане День, розтанеш Ти крайнеба,

    Зів’януть квіти лагідні на Сонці.

    Та не журись у хмарах, срібночолий,

    Злеліє знов до присмерку бутони

    Твоя нічна красуня Енотера…



    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ОСОТОВІ НАСТРОЇ

    Студили заклопотані вітри

    Осотове жовтогаряче літо

    Між спекою намореного цвіту,

    А млосна квітка сонячна згори

    Зійшла в меди п’янкі несамовито.


    Осотова тут часу течія,

    Пелюсток згуба в небі – неправдива

    Серед лунких вітрів. З якого дива

    В цім літі опинились ти і я?!

    Медова нереальна перспектива!


    Спекотно… Передбаченням дощу

    Ятрить жовтогаряче літо сонне,

    В п’янкій імлі останній сумнів тоне…

    І я з тобою шкереберть лечу

    В небес квітучих марево бездонне.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Осінній аліссіум

    Крізь досвіткові холоди,

    У хмарне небо непривітне

    Згубив аліссіум  меди,

    Та, все ж, так само ніжно квітне,

    Заславши осені сліди.


    Опалі вплутались листки

    В стебелець міць несамовиту,

    Морозні вітер рве чутки,

    А в кетягах тремкого цвіту

    Нуртують ласку пелюстки.


    Ні-ні, то не сріблить зима

    Сніжок, журитись не потрібно –.

    Суцвіттям літа жартома

    Аліссіум біліє дрібно.

    Та пахощів уже нема…

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Розквітли котики верби

    Розквітли котики верби, 

    Схитнувши тіні сутінкові, 

    В весняних обріїв алькові

    Знамення мрій чи то журби.


    Ще не забувся стужі сніг, 

    Та серцю вже нема спокою –

    Ось-ось незбіжністю жаркою

    Нахлинуть весни слів твоїх.


    Й не треба словників, аби

    Осмислити в розквіту диві

    Зізнання, зимам не властиві, 

    Мов ніжні котики верби.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Народження квітки абрикоса

    Супровід – ніжна мелодія

    Присмеркові хвилі

    В пуп’янка сон на гіллі

    Щастя вплітають мить, 

    Щоб в тиху ніч збулось.


    Місяць через хмари

    Тіней снує примари, 

    Дивним чуттям щемить –

    Розцвіту я ось-ось…


    Між абрикоса віт

    Вибухне біло цвіт, 

    Скресну я пелюстками

    В цей загадковий світ


    Як же тепло, дзвінко

    Ніжиш мене, росинко, 

    Нащо в тобі й коли

    Зір захолонув жар?


    В ніч несамовиту

    В магії білоцвіту

    Млій, закликай, боли, 

    Запашний мій нектар.


    Серед квітчастих вій, 

    З першим світанком мрій

    Бджіл золотих казками

    Сповниться трепет мій.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    МАТИ-Й-МАЧУХА

    Холодне сонце мрiяло 

    Зимою про весну, 

    Бліде проміння сiяло 

    У землю крижану. 


    Крижинки розтопилися, 

    I враз з посiвiв тих 

    Сто сонечок пробилося 

    Маленьких золотих. 


    Хоч на землi з’явилася 

    Їх сонячна краса, 

    Росли і ввись дивилися 

    На рідні небеса. 


    Як сонце враз ховалося 

    В нічній холодній млі – 

    Сто квіточок схилялося 

    До рідної землі. 


    Чия принадніша краса, 

    Не думали вони, 

    Бо з мріями про небеса 

    Земні дивились сни. 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    СОН-ТРАВА

    Квiтка я на колiр ночi, 

    Запашні дзвіночки дивні 

    Навівають сни пророчі 

    І весни казки чарiвні. 


    Ніжні мрії я дарую,  

    Синім дзвоном в диво-зіллі 

    Щастя й долю начарую 

    І терпкі кохання хвилі. 


    Смутку сивого краплину 

    Розтрушу понад рікою 

    І з лілових снів полину 

    В небо хмаркою легкою. 


    Чари сну мого лелійте, 

    Як магічний ночі трунок, 

    Обережно, не розлийте, 

    Диво-квітки подарунок. 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    СРІБЛО НІЧНИХ КОНВАЛІЙ

    П’янкі конвалії розквітли, 

    Голівки підняли несміло, 

    Тьмяніли в місячному світлі 

    У звабу ночі біло-біло. 


    Враз місяць промінцем для втіхи 

    До ніжних пелюсток торкнувся, 

    І полилися зойки тихі, 

    Аж ліс відлунням захлинувся. 


    Мов додзвонитись намагались 

    До сяйва місяця ясного, 

    Весняним дійством колихались 

    В обіймах трепету нічного. 


    Ліс танув в мареві світанку, 

    Чарівним звукам дивувався, 

    А дзвін конвалій наостанку 

    В світ ночі сріблом розливався. 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    КУЩ ПІВОНІЙ

    В млості сонній

    Вітерцем легеньким лише

    Кущ півоній

    Пристрасть пуп’янків колише.


    В ранню пору

    Мрії зорями ясніють.

    Скоро… Скоро

    Розцвітуть, запломеніють.


    Наостанку

    Умивають роси рясно.

    Мить світанку!

    О! Яка ж вона прекрасна


    В млості сонній…

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Галявина стиглих кульбаб

    Нащо ви вдягли, кульбаби,

    В спеку ці пухові шапки?

    Розпускаєте для зваби

    Парашутики-кульбабки?


    Не для зваби, а в дорогу

    В них зернятка вирушають,

    Нам, матусям, лиш тривогу

    І надії залишають.


    Хай їх, рідних,  ловить доля

    Між травневого розвою,

    Приголубить десь край поля

    Чи на луках між травою.


    Хай нічного вітру хвилі

    Здіймуть їх аж ген між зорі,

    Щоб квітками мерехтіли.

    У небес нічному морі.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Над кульбабами

    Над кульбабами відтріпотіла

    В ніжних сонячних мріях весна,

    Разом з пухом легким відлетіла

    В вирій снів її суть осяйна.


    В заколиханих травах вітрами

    Лиш оголених дудок  нудьга,

    Та нема в тім ніякої драми,

    Що згубилась їх мить дорога.


    Бо вже літечко йде до нас пішки

    З багажем буйних квітів і зваб.

    Тільки віршик зажурений трішки

    Між оголених дудок кульбаб.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ТРОЯНДА НА ДОЩАХ

    У маренні – закоханий світанок

    І повна рідних зір духмяна ніч.

    Хтось кинув тут мене, і наостанок

    Я ніжу пелюстки дощам навстріч.


    Розквітла не в той час, не в тому місці,

    На забаганку зірвана чужу,

    З патьоками стрімких дощів на листі

    В калюжі на вітрах рвучких лежу.


    За звичними буденними речами

    Що вам до всепробачення мого.

    Весною під холодними дощами

    Так холодно… Так холодно… Так хо….

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ВОЛОШКИ

    Мов небес потоки 

    В полі розлились. 

    Квіти синьоокі, 

    Де ви тут взялись? 


    Айстри і красолі 

    В розкоші в садках, 

    Ви ж на сонці в полі 

    Сумом в колосках. 


    За садком ні трошки 

    Не сумуєм, ні! 

    Пахне цвіт волошки 

    Хлібом на стерні. 


    Одному недоля, 

    А другому – рай! 

    Не покинем поля. 

    Це наш рідний край! 


    Нічка сни чарує 

    Житом на ланах, 

    Мрії синь дарує 

    В волошкових снах. 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    КОРЕОПСИС

    О, щастя літа! Я цвіту!

    У повнім пахощів саду,

    Серед квіткового розмаю

    До сонця трепетно здіймаю

    Тендітну вроду золоту.


    Лелію блискітки роси,

    Що повні з ночі зір краси,

    Гублю цілунки сонця в листі,

    Вітаю небеса імлисті

    Квітучим відчуттям грози.


    Я вам в суцвіттях цих простих

    Дарую щирість літніх втіх

    На пелюстках, що стрепенулись,

    Щоб ви щасливо посміхнулись

    У сяйві сонечок моїх.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Квітка папороті

    Ой на Івана та й на Купала

    Папороть сумна враз квіткою стала!

    Між трави тирлич вогнем палала

    У чарівну ніч – ніч на Купала.


    Ось шелеснув ліс насторожено:

    Квітко, так тобі наворожено…

    Спішить суджений вночі з далини, 

    Вогнецвітом мрій йому лиш сяйни…


    Доленьку свою ждала сотню літ, 

    Вмить красунею стане диво-цвіт!

    Швидко час мине… Листячко тремтить…

    Милий, стрінь мене… Зупинися, мить …


    Та гіркою ніч для квітки була, 

    У траві тирлич мрія відцвіла!

    Згасила вогонь ранішня роса…

    Зів‘янь, охолонь, дівоча краса…


    Чи то в ніч страшну, чи в казці було:

    Мрію ще одну щастя не знайшло…

    Квітку відшукай через хащі літ.

    Лиш для тебе, знай, сяє Вогнецвіт!

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Чорнобривці на дощі

    Спекотний день впав до землі, 

    Шукаючи місця тінисті, 

    А спраглі пуп‘янки малі 

    Ховали сон в дрібному листі. 


    Напитись так хотілось їм, 

    Схилились вниз ростки зів‘ялі, 

    І хмари, притягнувши грім, 

    Розверзли вниз свинцеві далі… 


    Враз розпустились на дощі 

    Зелені пуп‘янки щасливі, 

    І диво росяне п‘ючи  

    З‘явились квіти чорнобриві. 


    В дощ чорнобривці розцвіли, 

    Про сонну спеку забували, 

    А хмари все дощі лили 

    І землю літом напували… 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ЦИНІЯ

    Вуздики Панські на городі

    Пишалися в барвистій вроді.

    Одна з квіток в бур’ян сховалась.

    – Знайомтесь, Цинія! – озвалась.


    Із клумб лунали маршів хори:

    – Ми смілі вояки Майори!

    Ця ж червоніла, соромлива:

    – Ні! Ні, я Цинія мрійлива!


    За ніжних пелюсток красою

    Зливалась в пахощах з росою,

    У сяйві місячному Ясна,

    Панянка Цинія прекрасна.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ВІНОЧОК ПОВІЙКИ

    Берізка звіть, чи то березка,

    Не я, признатись, в тому винна,

    Що в мене, у в’юнкої, тезка –

    Та білокора деревина,


    Що й по землі не вміє слатись,

    Лиш завдає піснями жАлю!

    Хто б міг від неї сподіватись

    Цих квітів в пахощах мигдалю,


    Що біло тріпотять на вітрі

    В промінні сонця запашного.

    Що?!  Ви мене сапою? Хитрі!

    Та все ж не вийде в вас нічого


    З тим полоттям! Моє коріння

    Теж розповзлося по городу,

    Не ви, а я тут господиня!

    Милуйтеся на мою вроду,


    Що аж до осені дарую.

    Я грядку вам вберу в віночок,

    Красою скромно зачарую!

    Повійка звіть мене, в’юночок,


    А ще берізка, чи березка…

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ОСІННІ ЧОРНОБРИВЦІ

    Заквітчали щедро осінь 

    Чорнобривців квіти милі, 

    Запашні руді близнята. 

    Задивились в неба просинь, 

    Мов злетіти ввись хотіли, 

    Жовто-карі оченята. 


    Ніби полум‘я заграви, 

    Над дворами, над садками 

    Хмуру осінь полонили. 

    Ніжні кошики яскраві 

    Запашними пелюстками 

    В теплім вітрі паленіли. 


    Хмари супились сердиті, 

    Вниз лили дощі без ліку, 

    Аж самі негод лякались, 

    Та в дощах осінніх вмиті, 

    Чорнобривці ясноликі 

    Яскравіше усміхались. 


    Холодів прийшла навала 

    І для квіточок вогненних 

    Принесла прогноз невтішний, 

    Осінь звістку заховала, 

    З чорнобривців незбагненних 

    Все плела вінок розкішний… 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ТРЕПЕТ ПІЗНЬОГО ЧОРНОБРИВЦЯ

    Дощ чорнобривим солодом

    По крапельці,

    По крапельці

    Спиваю в осінь з холодом

    Ох… нахильці.


    Тепло з пелюсток барвами

    Розтріпано,

    Розтріпано,

    Про бджілку спогад чарами

    Нахлипано.


    В зимові кліпи казкою

    Хитливою,

    Хитливою

    Стріпнуся квітки ласкою

    Вродливою.


    Під вітерцю морозного

    Бравадою,

    Бравадою

    Вже райдуг літа млосного

    Не згадую.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ЗАСНІЖЕНІ ЧОРНОБРИВЦІ

    Зустріли чорнобривці 

    В холодних снах світанок – 

    У барвах на голівці 

    Засніжений серпанок! 


    В снігу між пелюстками 

    І осінь причаїлась, 

    З примерзлими квітками 

    Про свій кінець журилась. 


    У іній сум війнула: 

    – Мене вже половина… 

    Зима здаля гукнула: 

    – Не я у цьому винна! 


    Гукнула і від злості, 

    Росою в травах скніла, 

    А осінь в пізній млості 

    У квітах паленіла….. 

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    ЗА СИНІМИ МРІЯМИ

    Там, де на мряку хмари спромоглися,

    Тумани конденсуючи в дощі,

    За сонця промінцями поплелися

    Ввись кручені барвисті паничі,

    Як небо, сині.


    О, як болюче ніжним відчувати,

    Що їхній цвіт не в той з’явився час!

    І в синь дзвіночків стиха сум ховати,

    У мріях літо бачачи щораз

    В осінній днині.


    Краплини сонця в вітру тріпотінні

    Все сподівались пелюстки малі.

    В туман вглядались пильно очі сині,

    Тепла шукали в непривітній млі.

    Хто їм поможе?..


    Зберусь по паничах у небо скраю

    Між краплепадів сірого дощу,

    Туману сліз пекучих назбираю

    Й осінній день сумний розгарячу

    Хоч трохи, може.

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    РУДБЕКІЯ В СНІГУ

    В моїм саду весна ще не скінчилась!

    Про що пліткують злі календарі?

    Я ж не корилась вітряній порі,

    В дощах холодних квітнути навчилась.


    І думала, що не боюся снігу,

    Та все ж дрижать пелюстки золоті

    Й заціпеніння правила прості

    Видзвонюють у сні морозну втіху.


    Чому кружляє садом кара біла

    Чуттям невідворотної біди?

    Мій інею пекучий, підожди.

    Я недолюблена! Й сама не долюбила…

    Обговорити...



  •  © Тетяна Чорновіл

    Осіння віола

    Дні листопаду, у холод укутані,

    Росять з небес дощових,

    В клумби Братки, або Вічка Анютині

    Садять на зиму під сніг.


    Промені сонячні, в хмари заховані,

    Цідять холодний привіт.

    Квіти Віоли барвисті здивовані

    Дивляться в осені світ.


    – Що це за холод? –  сумними пелЮстками

    Кожен росток тріпотить.

    – Скоро морози… – брунатними згустками

    Листя опале летить.


    Осінь дощить між прогнозами хмурими:

    – Нащо ці квіти мені?!

    Студить зима: – Я їм під кучугурами

    Сни розтоплю весняні!

    Обговорити...



Анотація до «Лірика квітів»