Коханка
з рубрики / циклу «Про долю»
Не дружина, а коханка,
Кохання свого вічна бранка,
Шепоче їй, що вірно любить,
До серця горне та голубить.
А потім швидко поцілує,
Та до дружини помандрує,
Усмішка в неї на вустах,
Водночас сльози на щоках.
Одна лишилася в оселі,
Тривожать думки невеселі,
Образа душу розриває,
На серце камінь налягає.
У нього є дружина, діти,
А їй одній чому радіти,
Надій немає, сподівань,
Лиш вечори одних чекань.
