Вона пішла
Душа замерзла від самотніх днів
І вже немає місця для любові,
Давно не любиш зимніх вечорів,
Вона пішла й забрала світ з собою,
У далеч недосяжних берегів.
Ти не посмів її тримать насильно,
Бо знаєш, що вже втратив назавжди,
Нема її наміренням прощення,
Але тобі все байдуже тепер,
Бо сенс життя пішов слідом за нею.
Завжди було так, є і буде,
Кого кохаєм ми – той не кохає нас,
Чому ж страждати вимушені люди?
Чому страждання не стирає час?
А біль у серці згаснути не хоче.
Ти вже забув всю ніжність поцілунків,
Забув тепло коханих, рідних рук,
Не пам’ятаєш її подарунків
І забуваєш телефона звук.
Вона пішла, і все втрачає сенс.
Ти думав, що у вас усе назавжди,
Що не завадить вам і сам Господь,
Але життя будує свої плани,
І навіть, якщо хочеш то не вийде
Усе змінити. Світ давно погас.
Самотність, одинокість, порожнеча,
Усе зжирає, що було в житті,
Усі приємні спогади у серці
Закрилися на тисячі замків,
А замість них лишився біль і смуток.
Вона невинна, що кохання зникло,
Що вже немає пристрасті й тепла,
Що іскру жару вберегти не вийшло
Й вона погасла, наче свіч, сама,
Не залишивши після себе сліду.
Ти спробуй зрозуміти і простити,
Її вина відсутня тут, повір,
Це так над вами жартувала доля
Розкинувши на далеч берегів
І, може, не з’єднає вас ніколи.
А час пройде і ти знайдеш кохання,
Нове й безхмарне, як травнева ніч,
І зрозумієш, що життя прекрасне,
Воно – коштовна і безцінна річ,
Тож бережи усі його моменти.
Таке буває, що любов минає,
Та все ж вона вертається колись
Так несподівано і так зненацька,
Як літній дощ вечірньої пори,
Такий нежданий і в той час потрібний…
Не падай духом, не дивись назад
Все що колись було – не повернеш,
І не живи в надіях на майбутнє,
Цінуй що маєш зараз в даний час,
Бо потім шкодуватимеш про це.
Вона пішла, та все ж життя триває
Не буде все так, як колись,
Не переймайся, навіть біль минає,
Навчись без неї жити і тоді
Ти зрозумієш, що життя триває.
