Обійми мене, небо...
Обійми мене, небо. Навій спогади чисті про моє безтурботне дитинство,
про лебідок чарівних, пролітаючих крізь диво-сни.
Не лукав, брате-вітер, не здіймай горобини червоне намисто, так чисто
ти замів у свідомості пам`ять моєї весни.
Дуже порожньо, та не рони на підлогу душі грона плоду яскраві,
хтось розтопче їх грубо, не дивлячись, що біля ніг.
Я не хочу, щоб кров`ю стікали струмками пахучі коралі,
Лиш на те твоя воля, о вітре - ти Бог, а я гід.
Гід, що небом святим напророчений нести відлуння,
що тривожно і боязко б`ється у скронях моїх,
нехай миром окроплене, сонцем зігріте минуле -
не його я сповідую, хоч озираться не гріх.
Та не буду я дихати позавчорашнім повітрям
І не вип`ю води, де утоплений біль каяття.
Не лукав, брате-вітер, я знаю ти стан мимовільний,
І на твоїх дорогах, боюсь, не знайду я життя.
