Зимові вальси

Кольорова поезія

Цвіли крізь холод крокуси малі,

До неба бризки кришталю злітали.

«Я ж погубила вальси на землі!» -

Зима крізь біль весняний промовляла.

Їй це +2 – уже мов у вогні,

То сипонула снігом знов із неба.

«Ну я ж розтану, гаряче мені,

А позбирати вальси ніжні треба!»

Сердилися дуби-буркотуни:

«Вже квітень, вона ж ходить тут, як панна!»

Зима ховала вальси од весни

І обпікала руки об тюльпани.

Тривожно з болем хлюпали дощі:

«Ховає вальси? А своїх їй мало?» -

«Та ні, вона бере лише свої,

І так вже половина десь розтали...»

«Не має права. Протокол. Печать, -

Суворі очі дятла загорілись. –

Ось штраф. Вітри, що з півночі летять.»

«Нема нічого... Вальси залишились...»

Розводила руками ніжний цвіт,

Щоб не розтати, пила з снігу світло.

«Коли вона покине вже цей світ?

Ще треба нагулятись нам до літа!» -

Так хихотіли веснівки малі.

Які губили золото реалій.

Зима палила руки до крові

Об паростки закоханих конвалій.

До сліз, без сну шукала між лілей,

В теплі болючім чулися зітхання.

Мов матір, пригортала до грудей.

Тендітні вальси з нотами прощання.