03.05.2012 14:39
-
1348
    
  5 | 7  
 © Ольга Марунич

Сміх

Сміх

з рубрики / циклу «це не моє»

Я рідко вставляю чужі вірші. Та цей зачепив дуже. А в інтернеті його не знайшла, та й про автора мало відомостей, згадується лиш поетеса Ольга Марунич. Зараз шукають вірші про війну, то хай і цей прочитають. В такому ракурсі війну мало хто описував. Не справедливо, коли такий вірш буде втрачено назавжди.

В степу липневім тихим ранком

У житі росянім густім

Фашисти вбили партизанку,

Дитя лишилося живим.


Хутчіш пішли у даль туманну,

Ніхто дивитись не хотів…

Лиш наймолодший ще раз глянув

І раптом наче скам’янів.


Метелик, гарний, пустотливий,

Злетів на вбитої плече,

Й дитя, всміхаючись щасливо,

П’ялось на груди, теплі ще.


Раділо першому промінню,

Що грало в крильцях золотих,

І дико, й страшно в самотині

Лунав дзвінкий дитячий сміх…


Злітав метелик, грався, вився

Понад хустиною в квітках…

Фашист стояв, не ворушився,

Його обняв холодний жах.


А сміх лунав, котивсь у далі,

Такий природний і ясний,

Неначе срібло на кришталі,

Немов струмочок лісовий.


Рожеві дівчинки долоні

Тяглись до крилець золотих…

Та він націливсь їй у скроню,

Ось постріл гримнув і затих…


І кат мерщій побіг травою,

Щоб страх нежданий заглушить…

Та сміх за ним котивсь луною,

Не замовкаючи й на мить…


… Коли на житі перші роси,

І колос гнеться до землі,

Говорять, в тім степу і досі

Той сміх світанком лине в млі…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 29.01.2015 06:05  Валерія => © 

Розповідала цей вірш на екзамені зі сценічної мови. Матеріал викладачка оцінила дуже високо. Хоча вона є заслужений працівник України. Дякуємо за вірш))

 03.05.2013 20:58  Світлана Рачинська 

Мої щирі сльози...

 04.05.2012 09:28  Сашко Новік 

Зі збірками класно придумали. А я й забув про цю функцію)

 04.05.2012 08:58  © ... => Сашко Новік 

спасибі, тепер зрозуміла.

 04.05.2012 08:57  Сашко Новік => © 

Останнє речення про мою писанину. При бажанні можна будь-де пропаганду знайти. Про сміх -знаю як ви відчули, а описане відчуття це вже через призму коментів.

 04.05.2012 08:33  © ... => Сашко Новік 

про партизанку - наче згодна, хоч тоді німці всіх вважали потенційними партизанами. як в коментарі Суворого - дівчата принагідно ворогів палями протикали.
а сміх я зовсім не так сприйняла, як ти.
Останнє твоє речення я взагалі двояко розшифрувала: ти бачиш саму пропаганду у цьому вірші, чи то в твоїх віршах пропаганди багато, як поколупатися?:) бо знов щось сила двозначності спрацювала...

 04.05.2012 08:02  Сашко Новік => © 

Наблюдав вчорашню суперечку, все ж приєднаюсь до цієї цитати. Психологічно-ефект достигнут.
А щодо пропаганди, після комента Бель, перечитав. Відчуття: грохнуль партизанку, а могли ж і пересічну громадянку, та він націливсь-оце та він звучить наче " не взирая на", ну і сміх в останньому стопчику ніби всіх не перестреляєте. Але якщо поколупатись так в мене взагалі сама пропаганда.

 03.05.2012 20:44  © ... => Серж 

я ж це саме в коментарі казала, де про бабусю свою розповідала... є обставини, а є люди.

 03.05.2012 19:59  Тетяна Чорновіл => Серж 

Схожа історія була з моїм батьком! Правда, він і ще декілька з ним дивом вижили.((((( ( про мобілізацію) Чекатиму Ваш вірш...

 03.05.2012 19:54  Серж 

Сьогодні розмовляв зі своїм батьком, ще не читавши вірша. І зачепили тему війни. Йому тоді було 5 років, а він до цього часу згадує як німець, який у них квартирував, рятував їх від голодної смерті, віддавав частину пайка. У нього самого в Германії залишилось "цвай кіндер", як він тоді говорив. Він не розумів навіщо прийшли сюди ї що тут роблять, дуже хотів додому. А потім прийшли партизани і розстріляли цей невеликий гарнізон (здається чоловік 5). Так що не всі німці були жорстокими. А взагалі нам зараз легко судити, бо ми не зазнали всіх жахів війни, коли ця вся "демагогія з пропагандою" відступає на другий план, а на першому залишається одне - вижити. Сьогодні опублікую свій вірш про односельчан, яких всіх мобілізували в один день (150 чоловік) і ніхто не знав, що жити їм всім залишалось після цього лише два дні. Їх кинули на прорив німецьких танків з однією гвинтівкою на 2-3 чоловіки і бутилкою з коктейлем Молотова на брата. Така от історія....

 03.05.2012 19:09  Оля Стасюк 

Дуже болюча... Важко щось вимовити...

 03.05.2012 18:57  © ... => Тетяна Чорновіл 

я цей вірш рік тому випадково знайшла. Нету ще не було, а сусідка попросила внуку в школу вірш до 9 травня знайти. Книжечка ця мені разом з хатою дісталася. і добре, бо в неті цих віршів і немає. я наче виконала якийсь обов"язок, скинувши його, хоч і не люблю публікувати чуже. наче краду. Сама про війну не пишу. Вважаю, що не зможу.

 03.05.2012 18:51  Тетяна Чорновіл 

Важка поезія! Неоднозначна! І справді, з обох боків можна нашукати таких моментів, що аж дух перехопить.
Про війну і сама не пишу і читати не люблю. Правда, Віктора Суворова прочитала. Тому розумію ту неоднозначність.

 03.05.2012 17:17  © ... => Суворий 

пропагандою є отой плакат, "Гітлер і діти", що я в коментарі вставила. і саме він був тією складовою, що формувала психіку отого юнака-фашиста. А на тому українському полі він, нарешті, прозрів. і в його вчинку - нестерпна суміш жалю до приреченого дитяти, відчуття своєї вини і тваринний жах від незворотності скоєного. його теж жаль.

 03.05.2012 17:07  Суворий => Тетяна Белімова 

Думаю Бель Вас ввело в оману "в-во ЦК ЛКСМУ "Молодь", Київ, 1959рік"... А так вірш правильний.
Вчора випадково дивився фільм про Вьєтнамську війну. Там теж вбивали молодих дівчат, і дівчата протикали при нагоді палями американських вояків. Війна має лише одне обличчя, і це обличчя смерті... Зрештою в вірші ані слова про Сталіна, Радянський Союз, комсомол, партію...

 03.05.2012 17:06  © ... => Тетяна Белімова 

саме деталі створюють ефект присутності. Костенко це теж використовує. А в чому ж задача мистецтва, як не примусити відчути й пережити?

 03.05.2012 17:03  Тетяна Белімова => © 

Нічого не легший, але чогось він мені на психіку не надавив, бо там не було цих шокуючих натуралістичних подробиць (метелик, скроні...), там про вічне. Я тому й Еміля Золю просто ненавиджу. Кажу ж, занадто вразлива. Не можу я про таке читати...

 03.05.2012 16:59  Тетяна Белімова => © 

Дякую!

 03.05.2012 16:50  © ... => Тетяна Белімова 

до речі, фотка класна у Вас:)

 03.05.2012 16:48  © ... => Тетяна Белімова 

непереконливий аргумент!:) я вам тут не повірила!)
а хіба Лінин Пектораль психологічно легший?

 03.05.2012 16:46  © ... => Тетяна Белімова 

Тань, ну коли я тут ображалася? своя думка є своя думка. та я думаю, що дійсно якби я не поставила дату і видала твір за свій, Ваша реакція була б зовсім інакшою. а для мене цей вірш тим і цінний, що написаний людиною, яка саме тоді жила. он зараз по теліку заставочки крутять до 9 травня, де ветерани епізоди згадують з свого воєнного життя. Там, де дідусь про коня раненого, який плаче, розказує, і сам плакати починає, - дуже зворушливо. чи це теж як пропаганду розцінювати?

 03.05.2012 16:44  Тетяна Белімова => © 

Я не хочу з Вами сперечатися, Галю! Ви в усьому праві. Це я занадто ніжна й психологічно не загартована, й просто не можу читати такі твори...

 03.05.2012 16:34  © ... => Тетяна Белімова 

і ще. пропаганда пропагандою, та мені особисто документалістика більш ємка, ніж всі чисто мистецькі твори, написані не очевидцями. тому я й не пишу про війну сама, а виставила твір людини, якій в 41-му було 23 роки. Моя бабуся була з 1919-го, ровесниця їй, і вона ховалася від німців в кукурудзі з немовлям на руках. Тому я вірю цій жінці. так, люди були різні. Інший німець врятував мою бабусю від вивезення в Німеччину.
у мене при прочитанні не виникло бажання взяти гранату. я, навпаки, подумала: а як же цей хлопчина буде далі з ЦИМ жити?
наші теж вбивали. тут не пропаганда, тут жах війни передано дуже психологічно.

 03.05.2012 16:29  Тетяна Белімова => © 

Як же я можу заперечувати злочини фашизму? Я не люблю коли мистецтво педалюють. Не ображайтесь, Галю. Не люблю я, коли звірства у художніх творах зображають, у документальних - будь-ласка. Я сказала, що це моє особисте ставлення. Перепрошую, я Ваші почуття зачепити не хотіла, при всій повазі й любові до Вас, кажу, як літературознавець, це - красива радянська пропаганда, на жаль...

 03.05.2012 16:25  Деркач Олександр => © 

Згоден з Галиною, убрати дату видання і не буде ніякої пропаганди, просто -люди і війна, я теж відчув той переляк і втечу

 03.05.2012 16:21  © ... => Тетяна Белімова 

Ви заперечуєте факти злочину фашизму?
а цей вірш я не вважаю пропагандою. в тому фашистові я відчуваю людський переляк. він і пристрелив дитинку тому, що втікав від почуття вини. а інші, старші, що може мали своїх дітей "пішли, дивитися не хотіли". тут людей показано Бель, причому жіночими очима, так що я з Вами тут не згодна абсолютно.

 03.05.2012 16:09  Тетяна Белімова 

Галю! Подивіться на рік видання! Це радянська пропаганда у чистому вигляді! Для них нічого святого не було - заставляли поетів змальовувати звірства, щоб підігрівати ненависть до образу "ворога" в народі. Краще б про свої криваві справи розказали. Так ні! Й досі комуняці якомусь лише натякни про щось таке, так змішає тебе, самі знаєте з чим. Війна - це жахливо, всі це знають. Але не все було так чорно-біле. А тут читаєш, і волосся дибом стає... Документалістика - це добре для пам`яті, але пам`ять ця повинна бути світлою... От у Ліни Костенко "Пектораль ХХ століття" - про війну, про трагедію, але не виникає бажання фашиста пристукнути. Мистецькі твори про війну не повинні викликати бажання взяти до рук гранату і кинутись на танк, а розуміння, що війна - найбільше зло. Не ображайтесь, це моя особиста думка.

 03.05.2012 15:06  © ... 

 03.05.2012 14:59  Деркач Олександр 

Вірш не залишає байдужим

 03.05.2012 14:58  Деркач Олександр 

Війна страшне, жахливе явище, вже стільки їх пережито, але людей всеодно нічому ненавчило - умом розумію чому так, а душею хочеться кричать - ЧОМУ , НАВІЩО!!!

 03.05.2012 14:55  © ... 

 03.05.2012 14:51  © ... 

 03.05.2012 14:49  © ...