Сміх
з рубрики / циклу «це не моє»
В степу липневім тихим ранком
У житі росянім густім
Фашисти вбили партизанку,
Дитя лишилося живим.
Хутчіш пішли у даль туманну,
Ніхто дивитись не хотів…
Лиш наймолодший ще раз глянув
І раптом наче скам’янів.
Метелик, гарний, пустотливий,
Злетів на вбитої плече,
Й дитя, всміхаючись щасливо,
П’ялось на груди, теплі ще.
Раділо першому промінню,
Що грало в крильцях золотих,
І дико, й страшно в самотині
Лунав дзвінкий дитячий сміх…
Злітав метелик, грався, вився
Понад хустиною в квітках…
Фашист стояв, не ворушився,
Його обняв холодний жах.
А сміх лунав, котивсь у далі,
Такий природний і ясний,
Неначе срібло на кришталі,
Немов струмочок лісовий.
Рожеві дівчинки долоні
Тяглись до крилець золотих…
Та він націливсь їй у скроню,
Ось постріл гримнув і затих…
І кат мерщій побіг травою,
Щоб страх нежданий заглушить…
Та сміх за ним котивсь луною,
Не замовкаючи й на мить…
… Коли на житі перші роси,
І колос гнеться до землі,
Говорять, в тім степу і досі
Той сміх світанком лине в млі…
