Травнева спека
Міста ледь-ледь очунюють від спеки.
Течуть асфальт і водоспад машин.
Вишневі квіти – мов старі лелеки –
Збираються у білосніжний клин.
Засиніло од променів печених.
Старі горіхи гріють корінці.
Маленькі верби листячком зеленим
Єднають краплі срібні у ріці.
Від сонця клени – наче парасоля;
Під ними заховались нагідки,
В’юнкий щавель, з кислинкою квасоля –
Чи, може бути, трішки навпаки?
Дуби крехтять, скриплять від ревматизму,
На спеці вигрівають болячки.
Почнуть, напевне, знов про вік царизму
Старі, як світ, розказувать казки.
А маки – гляньте! – наче кров, червоні,
Розсипались рядами по ріллі.
І грицики, заковані в бетоні,
Так заздрять їм за клаптики землі...
Розголубились хмари. Зовсім трошки.
Курився курно курявою шлях.
За річкою зліталися волошки –
Хто в павутинці, хто на промінцях.
