Я чекатиму на ходу.
Ви лиш думаєте – я зроблю.
Ви ридаєте – я сміюсь,
Хоч нестерпно битись в істериці, –
Як усі, я її боюсь.
Навіщо зупинятись для чекання?
Заховалося літо в кутку
Мого кволого кохання…
Ви впадете під ноги –
Переступлю! Бо не інша –
Така ж як усі
І у мене своя тяжка ніша.
Моя доля теж у мовчанні,
Їй нема з ким поговорити,
От і стогне з благанням:
“Дай хоч мить, щоб творити!”
