Доманіцькому С.О.
Я знов тебе лишаю на два тижні,
Надіюсь, час це швидко промине.
І знає те, напевно, лиш Всевишній,
Коли у спільнім місті нас зведе.
Можливо, там, де Борисфен сивіє,
А, може, там, де Смотрич і каньйон,
Де замок, що на скелях височіє…
Цей день щоночі йде до мене в сон.
Не можу я все місто те впізнати,
Але яка різниця все ж мені,
Коли у серці буде розквітати,
Любов, яку даруєш ти мені.
Київ - К-П, 22.11.2009
