Монолог совісті
Ти сказала, що я витрачаю життя
на доступних жінок і постійні пянки,
що я поступово йду в небуття
ще не зайнявши своєї ланки.
Подивись довкола - кажеш мені
- і спробуй зробити хоч щось корисне.
Цей світ не закінчується на тобі.
Ти гробиш себе, гробиш навмисно!
Я звикла до тебе - продовжуєш ти
- мені часом бракує твоєї тіні.
Ти давно не читаєш мені вірші
і спалюєш рукописи у каміні.
Ти став жорстоким - говориш тихо
- відводиш погляд ніби втікаєш.
Тебе повсякчас супроводжує лихо,
ти маєш усе і всерівно шукаєш.
Чому ти так робиш? - питаєш у мене
- тобі цікаво коли хтось страждає?
ти втратиш мене, я обіцяю,
хоча це напевно тебе забавляє..
Київ, грудень 2011
