24.10.2014 11:34
for all
472 views
    
rating 5 | 7 usr.
 © Тетяна Чорновіл

Монолог мужньої українки

Монолог мужньої українки Присвячую Ірині Довгань, жительці міста Ясинувата.
«…Что я такого делала? Я кормила украинских солдат. Это ведь моя обязанность. У меня украинский паспорт, у меня украинская фамилия Довгань, моя бабушка разговаривала на украинском языке. Какой я могу сделать выбор, скажите мне? Какой я вообще могу делать выбор?» ( з інтерв’ю після звільнення)

Ще донедавна тут був край мій рідний.

Тепер жирує найманців юрба.

Я, вгорнута у стяг жовто-блакитний, 

Стою біля ганебного стовпа.

В волосся в мить наруги терористом

Заплутані маленькі прапорці, 

Табличка, верх абсурдності за змістом, 

В тремтячій від напруження руці.

Наказано стояти неодмінно

Навшпиньки тільки. Протягом годин.

Бо враз без попередження в коліна

Стріляти обіцяє осетин.

А витріщаки, до «розваг» охочі, 

Мов у багно жорстоке канув світ, 

В під’юдженій злобі плюються в очі

І б’ють у груди, в голову, в живіт…

Страшні безумці, що нівечать тіло

У апогеї лютої хули, 

Та все ж, пізніше стане зрозуміло, 

Страшніші ті, що мовчки мимо йшли

Чи просто зупинялись, гарно вбрані, 

Байдужі і ні крапельки не злі, 

Від нічого робити в здивуванні

Робили знімки на моєму тлі…

Стою. Густіє натовп звідусюди…

На тілі осуд ранами щемить.

Ще битимуть не раз ногами в груди, 

Щоб захлиналась подихом на мить…

Не з уст, лиш в думці «Слава Україні»

Зітхну, як відійдуть наглядачі.

«Героям Слава» в вітру тріпотінні

Шелесне тихо прапор на плечі.


___________

У газеті New York Times 25 серпня з`явився страшний знімок: на площі в Донецьку стоїть худенька тремтяча жінка, обмотана українським прапором, на грудях її табличка: «Она убивает наших детей. Агент карателей ». Ще один прапорець прив`язаний у неї на голові. Поруч – похмурий чоловік з автоматом. На іншому знімку розлючена блондинка в чорному б`є жінку ногою в живіт. Через два дні стало відомо ім`я полонянки – Ірина Довгань. Завдяки заступництву журналістів – у першу чергу Ендрю Крамера (New York Times) і Марка Франкетті (Sunday Times) – її вдалося звільнити. З`ясувалося, що Ірину тримали в Донецьку, в казармах ДееНеРівского батальйону «Восток», командир якого, Олександр Ходаковський, і відпустив її на прохання іноземних журналістів.

Уривки з інтерв’ю:

– Я живу в маленьком городе рядом с Донецком – Ясиноватая... Мне 52 года, у меня двое детей. Уже давно работаю косметологом. У меня свои клиенты, очень приятная работа. Мой муж – главный инженер успешной строительной фирмы. У нас была достаточно обеспеченная семья, свой дом в этом маленьком городе, сад, огород. В общем, обыкновенный я человек…

– Не знаю, как я буду после этого жить. Я все еще нахожусь в стрессовом состоянии, не до конца все осознаю…

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 29.10.2014 15:46  © ... => Тадм 
 26.10.2014 19:45  Тадм => © 

Не сумнівайтесь. У Вас виходить так, що пробирає до кісток. А про це лише так і треба писати. А мовчання неприпустиме, бо то ніби очі відвести чи заплющити  

 26.10.2014 16:15  © ... => ГАННА КОНАЗЮК 

В мене також не вкладається в голові ця звіряча жорстокість. Адже кожне оте стерво, що приповзло на нашу землю збиткуватися над нашими людьми, колись народила мати, воно росло, гралося іграшками, вчилося... Чи їх пригнали з Марса???? Але страшніші справді ті озвірілі наші люди, згодні з жахіттями, чи просто байдужі... 

 26.10.2014 16:10  © ... => Світлана Рачинська 

Дякую, Світлано! Вороги думали, виставивши беззахисну жінку на площі, знищити її духовно, а вийшло так, що возвеличили її чесноти, спаплюживши ще більше себе. 

 26.10.2014 16:04  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Дякую Вам за відгук і розуміння! 

 26.10.2014 16:03  © ... => Тадм 

Дякую за розуміння! Я сумнівалась, чи варто писати. Та все ж наважилась.  

 26.10.2014 16:00  © ... => Антоніна Грицаюк 

У мене довго фото з декількома рядками "висіло" на робочому столі. Все не наважувалась написати. Болісна історія. Дякую Вам за розуміння! 

 26.10.2014 15:55  © ... => Тетяна Белімова 

Дуже болісні реалії! Вражає справді бездушність людей, бо з терористами все ясно!
Дякую Вам. 

 26.10.2014 15:53  © ... => Люлька Ніна 

Дуже вдячна Вам за добрі слова відгуку.  

 25.10.2014 15:15  Люлька Ніна => © 

Дуже сильно, актуально, патріотично. Ваш вірш це шана і підтримка мужньої української жінки. 

 25.10.2014 11:01  Тетяна Белімова => © 

Я пригадую, пані Тетяно, ледь не плакала, коли почула цю історію. Найбільше вразила пенсіонерка з помідорами(((

Навіть не те, що вона, та бабуся, опустилася до такого, а те, що в ній спало на споді, і що розбудило в ній таку страшну й звірячу силу?

Якщо у вас вийде приїхати до Києва 2 листопада - будемо раді бачити на нашому фестивалі!

 24.10.2014 20:01  Антоніна Грицаюк => © 

Хоч і минуло трохи часу від тих подій, але мені й сьогодні та жінка стоїть перед очима! Ще не вмерла в Україні ні слава, ні воля! Слава таким тендітним, але духом сильним жінкам! Вірш пройняв кожну клітинку тіла! 

 24.10.2014 14:36  Тадм => © 

Від вірша мурахи. від історії - сльози. Боляче читати, але добре, що написали. Таке не можна забувати 

 24.10.2014 12:57  Панін Олександр Мико... => © 

Надзвичайно сильний вірш. Дуже потрібний. 

 24.10.2014 12:16  Світлана Рачинська => © 

Дійсно - вражаюча жорстокість! Болісно до самого краєчка. Сильний твір! Дуже! Потрібний! Чудово. 

 24.10.2014 10:40  ГАННА КОНАЗЮК => © 

Яка страшна, жорстока дійсність...
Як Ви це все майстерно описали! Ніби вже давно знала цю історію, а читала - то мороз біг по шкірі!