16.05.2012 13:27
-
387
    
  4 | 4  
 © Таїсія

Етюд

А я не сплю до самого до ранку,

 Тулю до губ холодні пелюстки…

  Вслухаюсь, як в відчинену фіранку

           Вкидає осінь скручені листки…


І чую я, як музика лунає,

 Така чарівна, вільна, – та сумна!

  Ні сну чомусь, ні спокою немає,

          І я – немов обірвана струна…


Печаль мені у очі зазирає,

 Вже як сльота, на очі нависа…

  З свічі я сльози воскові збираю,

         Бо вже й вона в самотності згаса…


Чому ж це так? Запитую у себе.

 А відповіді все нема й нема…

  Лиш, мабуть, шелестить окраєць неба,

          І я під ним: самотня і німа…



м. Ромни, 16/05/12

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.05.2012 12:50  Тетяна Чорновіл => © 

Окраєць неба... Сподобалось дуже...

 16.05.2012 15:30  Каранда Галина 

прекрасний вірш.

 16.05.2012 13:36  Деркач Олександр => © 

Красивий сумний етюд, по-жіночому чутливий ...журба і біль то лише слізка, а щастя, чуєш уже, близько