СЛІДИ ВЕЛИЧІ ПАГАНІНІ
з рубрики / циклу «ПРИСВЯТИ»
В славі, що сягала апогею,
Він ділив з талантом самотину.
Як ніхто, із скрипкою своєю
Вмів у звуках злитись воєдино.
Добрим людям ніс мелодій втіху,
А недобрих змушував дуріти,
Поки не взялись в пориві лиха
Нечестиві змову утворити.
Бите скло під устілки підклали,
Щоб у кров стекли магічні сили,
Й струни нишком в скрипці підпиляли,
Лиш одну для сміху залишили.
В центрі залу всілись, супостати,
Злим чеканням сповнені, натхненні,
Щоб маестро щедро освистати,
У зневазі й соромі на сцені.
Ось і він! Усмішка величава
За смичком злетіла над губою.
Зал завмер… Ще мить, і горда слава
Обірветься підлою ганьбою.
В серці кожна нота озивалась,
Рвалась із наступною струною.
Скрипка ж не змовкала. Розливалась
В душах незбагненною луною.
В ноги скло впивалося сердито,
Через ворогів глумливі тіні,
Та ввірвалось в зал несамовито
Грізне соло на струні єдиній.
– Браво! Браво! – у екстазі дико
З оплесками змовники волали.
Йшов на «біс»! Сліди від черевиків
Кров’яною величчю палали.
