06.06.2012 21:39
-
216
    
  5 | 5  
 © Андрій Гагін

Анонімний світ

з рубрики / циклу «Нуртовище думок»

Вдихаю молекули кисню й живу –

Їх тисячі років вдихали до мене.

Тут власного атома я не знайду,

У їхньому світі усе безіменне.


Невже у чужих мікрокосмах думки

Без мене народжує мозок до смерті.

І лиш електронів незримі струмки –

Навіки у тілі, в клітинах заперті…


Ніхто не повірить! Є в кожнім душа

Мов птаха у клітці, та всюди літає.

Можливо для світу молекул чужа –

У них симбіоз, аж до вічності краю.



05.06.2012

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.06.2012 00:28  © ... => Володимир Пірнач 

Дякую Володимире!

 11.06.2012 00:27  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую Вам Тетяно! Питання вічності, відкрита тема, яка не має вирішення ))))))

 11.06.2012 00:23  © ... => Деркач Олександр 

Дякую!

 07.06.2012 14:44  Володимир Пірнач => © 

Класно,
Сподобалось.
Плюсую.

 07.06.2012 11:36  Тетяна Чорновіл => © 

Сподобалась Ваша філософія! У молекул, мабуть вічність раніше наступає, чим у поетів! :)) На жаль... чи на радість... ( заплуталась! :)))

 07.06.2012 09:49  Деркач Олександр => © 

Класно

 07.06.2012 01:36  © ... => Каранда Галина 

Ну як сказати) За такі слова мене деякі науковці на вогнищі б спалили )))) Тому що задум вірша взяв початок із заперечення наукових стверджень. Дякую Галино!

 07.06.2012 01:33  © ... => Віктор Насипаний 

Дякую!

 07.06.2012 01:33  © ... => Чернуха Любов 

Дякую!

 06.06.2012 23:23  Каранда Галина => © 

) вірш науковця:)

 06.06.2012 21:55  Віктор Насипаний 

сподобалась чеканна чіткість і глибокий зміст!

 06.06.2012 21:48  Чернуха Любов => © 

Класно, з таким глибоким підзмістом!!