ПРОЗРІННЯ І ВИЩЕ
Я музику чую в напоєних небом струмках,
мовчанні симфоній,
солодкім полоні у маревах свого безсоння,
в якім безборонна,
у рідних, коханих руках.
Зриваюсь у світло. Шалено пульсує у венах
прозріння і вище,
уже не лякають вчорашніх надій попелища,
а сни мої віщі
проходять крізь мене.
Крізь нас пролітають усі непокірні вітри,
бентежать уяву,
розбуджують трави, що ніжаться в сонці ласкавім,
на ранок зростають
в нестримності рим.
Встеляю словами, що линуть з небесних осель,
стежину до серця,
яке крізь моря й океани до мене озветься
у ритмі інерцій
весняних новел.
На кінчику пензля незримого Майстра згори
краплина бажання,
яке розцвіте в моїм серці у лоні світання,
неначе останній
безумного шалу порив...
